Вона співала мені про вулицю,
про якісь божевільні ідеї, пусті бібліотеки,
освітлені проспекти,
про день, який скоро настане,
та вулицю, яка зранку забуде про нас.
– Поспішай, до ранку так мало часу.
Шепотом говорила мені на вухо та бігла.
Співала так, що я вірив їй більше ніж Вакарчуку,
коли той казав, що «Все буде добре».
Я просив її співати ще,
я б хотів, щоб вона співала мені весь час,
але коли я їй про це сказав вона сумно відповіла:
– Скоро настане день і вулиця забуде нас..
Вона брала мене за руку та бігла
і постійно співала,
вночі,
серед лісу,
ми бігли, цілувались, співали,
їли ягоди і запивали їх яблучно-морквяним соком.
Губили рюкзаки, ключі, інші речі.
Шукали їх, знаходили,
втомлені спали.
Зранку прокинулись, відчайдухи,
на березі гірської річки.